За психоаналізом, сильний страх чи опір часто приховує під собою масивне бажання. Якщо цей погляд екстраполювати на галицьке суспільство, то про що говорить характерний для Галичини сильний опір щодо всього російського?- По-перше, з точки зору психоаналізу, це не обов’язково мусить бути бажання. Це може бути будь-яке приховане переживання, яке не має можливості бути явно суспільно вираженим.
А по суті, я б тут повернувся до фантомної ідентичності і галицького нарцисизму: в силу історичної потреби галичани мусіли зберігати свою систему самовартості, не до кінця розуміючи, що вона – фантомна.
Якщо говорити спрощено, то я сказав би, що страх перед російським, як і колишній страх перед польським, пов’язаний з тим, що десь у глибині душі галичани, які задаються питаннями власного буття, розуміють, що галицька ідентичність є фантомною і не має істинних опор. Захист цієї фантомної ідентичності викликає страх у стосунку з іншими культурами, які мають міцну ідентичність. Це – звичайний страх поглинання. Ми справді боїмося цього поглинання, знищення, ми це переживаємо. Наскільки «вони» (і в принципі, байдуже, ким ці «вони» є насправді) нас дійсно хочуть «ликнути» – зовсім інше питання.
Дивно, що в Галичині є багато талановитих та оригінальних постатей, і серед них не знайшлося бодай двох-трьох мислителів, які написали б або «вчудили» щось таке, від чого весь світ би ахнув. Що нам заважає? От, приміром, грузини – маленький народ, а мають Канчелі – як на мене, найвидатнішого композитора кінця ХХ ст. Я вже не кажу про нації та народи, які є рушіями світової культури, до яких, між іншим, належать і росіяни, і поляки. А ми якось так до цього ставимося… А як воно буде? А як нас сприймуть? А чи буде добре, якщо ми будемо вірити власному розуму, а ще й ним керуватися!?
Я не хочу сказати, що ми нічого не створюємо. Створюємо. І до того ж унікально добрі речі. Але самі собі відмовляємо у претензіях на «супер»....... Ми робимо добре, а виходить щось локальне. Порівнюємо себе постійно зі Східною Україною, з поляками, росіянами… А навіщо порівнювати? Як маємо що сказати, то й повинні мати відвагу користуватися плодами власного розуму.
Якщо резюмувати, то якби в Галичині користувалися правилом «Май відвагу користуватися власним розумом, не звертаючи увагу на те, що тобі говорять інші», то і страху перед іншими культурами було б значно менше.
А цей брак відваги не може бути пов’язаним з підвищеною самокритичністю?- Ні, все-таки з обережністю, страхом не зробити дурницю. З невпевненістю. Малувато у нашій історії просвітників, які дали би приклад того, що не треба боятися користуватися власним розумом. Хіба, може, Григорій Сковорода, Тарас Шевченко, (схидняки. Прим.К.М.)Іван Франко(ныне полностью занехаянный. Я бы добявил еще Ярослава Галана). Постатей такої величини було, звичайно ж, багато. І серед науковців, і серед мислителів, але небагато було таких, які б клали себе у фундамент саме української чи галицької ідентичності.
http://zaxid.net/home/showSingleNews.do?oleksandr_filts_konfrontatsiya_mizh_shodom_ta_zahodom__bitva_fantomiv&objectId=1261758
